Феміда
Феміда

Чому батька і сина Павличенків кинули до в’язниці

Такі історії для Києва, а надто для середмістя, далеко не нові. Забудовник придивляється до землі під історичним будинком і, щоб безперешкодно заволодіти цією землею, всіма правдами і неправдами збирає, скуповує або ж краде усі квартири у цьому будинку.

Так сталося і з будинком по вул. Богдана Хмельницького у Києві. Тут іноземна компанія викупила у мешканців, діючи де кнутом, де пряником, чи не усі квартири. Одначе залишилася в цьому будинку єдина квартира, яку власник не хотів ні віддавати, ні продавати. Саме у цій квартирі мешкав Дмитро Павличенко зі своєю родиною. Колись доволі величенька квартира дісталася чоловікові у спадок від мами.

Іноземна фірма Дмитра спершу просила, потім наполягала, а потім почала погрожувати, щоб продав квартиру.

Потім компанія взагалі розпочала судовий процес проти Дмитра, мовляв, частина Дмитрової квартири – то є взагалі незаконна прибудова, яка заважає співвласнику користуватись земельною ділянкою.

Вже на той момент Дмитро був єдиним мешканцем повністю скупленого цією компанією будинку.

Спершу Дмитро не здавався, ходив по судах і навіть вигравав процеси. Однак уникнути обіцяних компанією проблем це не допомогло.

Чоловіка почали тероризувати усі хто може від міліції до ЖЕКу. В помешкання вдиралися силовики, для чогось невідомі прибудували до будівлі пожежну драбину таким чином, що ледь весь будинок не зруйнували, ЖЕК почав слати рахунки за комуналку на померлу матір Дмитра. А потім раптово Дмитро отримав заочне рішення суду, в якому повідомлялось, що еркер в його квартирі – то незаконна прибудова і за два дні родина мусить покинути приміщення, а еркер знесуть.

Дмитро подав апеляцію і перевів дух – на час її розгляду судове рішення виконуватись не мало. Але не так сталося як гадалося, і за два дні виконавча служба не лише виселила їх, а й розвалила “еркер” і вивезла в невідомому напрямі усі речі Дмитрової родини.

Але сумна іронія полягає в тому, що на цьому біди не скінчилися, адже прізвище судді, який прийняв доленосне рішення було Зубков…

Минуло три місяці. Речі не віддавали, посилали на адресу неіснуючих складів раз-по-раз, апеляція не просувалась. Дмитро продовжував писати скарги, влаштовував прес-конференції. Хто ж знав, що розголос, якого вкрай не вистачає у таких справах, тут спрацює зовсім навпаки.

Зубкова вбивають…

Цей суддя не раз виносив рішення, які могли дошкулити великим будівельним кампаніям – він зупиняв будівництва в історичнмоу центрі Києва, тому зуб на нього мав багато хто. Та от схоже, у цих “багато кого” було достатньо можливостей, щоб відкупитись від суду і слідства, на відміну від Дмитра Павличенка…

І з Дмитра одразу ж зробили цапа-відбувайла.

Дмитра та його сина Сергія арештували. Про це доповів особисто міністр Могильов.

А якщо міністр доповів, то вже ніхто не преглядатиме якість слідства. Ніхто не дивитиметься в опис ймовірних нападників, яких описують наступним чином: “один – низенький і кремезний, а другий – худий і смаглявий”. Марно казати, що жоден з Павличенків під цей опис не підходить від слова взагалі…

А головне, що все це знущання не принесло користі абсолютно нікому. Точно не стало в нагоді судді, чиє вбивство не розслідується належним чином; вже зараз ламає життя Дмитрові і його родині; а забудовна компанія… Компанію саму виселяють з будинку, адже міська влада раптово зацікавилася її махінаціями з нерухомістю…

І можна було б шукати у цій історії якусь мораль, але її немає. Адже варто шукати мораль у організаторів цього цькування, а феміда… а що з неї взяти – вона ж сліпа…