Концерт для політв’язнів до Дня Героїв

Ну от, нарешті і я щось напишу про позавчорашній День Героїв під стінами Лук·янівського СІЗО. А то телефонують і питають, де репортаж, а з температурою лежу.

Фактаж ви, певно, знаєте: спочатку виступали промовці, чоловік 10, потім співали гурт “Вій” і лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк.

У Дмитра Добрий-Вечір, лідера гурту “Вій”, під кінець якась журналістка спитала, за які гроші вони співали, і Дмитро страшенно образився, взяв слово і сказав, що ні за які, ще й самі задля такої справи готові допомагати апаратурою і всім, чим можуть.

Співали класно, натхненно, люди підспівували, політв’язні у СІЗО – Ганна Сінькова і Сергій Костаков – кажуть, усе чули.

На дерева організатори (Комітет визволення політв’язнів) прикріпили портрети героїв України: Євгена Коновальця, Олега Ольжича, Олени Теліги, Ольги Басараб. Крім героїв минулого, висіли портрети сучасних політв’язнів – Олексія Макарова, Ганни Сінькової і Сергія Костакова.

Були прапори КУН, КУПР, Молодого народного Руху, банери “Студентської Свободи” і ГО “Сокіл”.

Микола Коханівський шкодував, що не можна взяти це СІЗО штурмом, як Бастилію, і згадував про повстання у ньому Холодноярських отаманів, які захопили і утримували в’язницю кілька годин.

Але найрадикальнішою цього разу була промова громадянина РФ Артема Скоропадського, який закликав до збройної боротьби.

В’язень радянських таборів Василь Овсієнко розповів, що у 1980 р. днів 10 теж просидів у Лук’янівському СІЗО. Сказав, що знає Ганну Сінькову особисто, неодноразово їздив з нею та її мамою на Соловки:

Це справді відчайдушна натура, але саме такі натури і повинні бути у нашому суспільстві. Українське жіноцтво заміняло своїх братів, чоловіків, батьків, коли козацька сила вичерпувалася.

Хто що казав – послухаєте самі на відео. Вчора весь день оброблялося те відео, але я думаю, що воно того варте – політ’вязні вийдуть, і їм буде цікавою кожна хвилинка цього мітингу-концерту.

І ще одне. Я збиралася почати репортаж зі звичних скарг на те, що було замало людей. Але поки валялася з температурою, вийшла стаття про цей захід Надії Моклюк, яка допомогла мені розставити все на місця. Вона там зустріла колишнього однокурсника, який прийшов на захід на прохання матері, яка виявилася подругою мами Ганни Сінькової.

А потім вияснилося, – пише Надія, – що мій бувший однокурсник – інопланетянин. Про яєшню та Аню він, звісно, чув. Від мами. Про червоні прапори і все, що із цим пов’язано – уже ні. Не чув він навіть про епопею із пам’ятником Сталіну. У повному ауті розповідаю йому історію із головою вождя народів. Він каже: «Треба було його підірвати» – «Так потім і підірвали» – «!!!!!!! Молодці!!!! О..уєть!!!!» Але далі наша розмова перемежовувалася його мантрами: «Як це можливо?!?» – про репресії. І: «Треба звідси їхати… Тепер ти розумієш, чому я хочу поїхати звідси?..

Це, може, шокує, але насправді таких людей абсолютна більшість. Дійшло до того, що лідер молодіжної громадської організації, якого я зустріла в одному з обласних центрів, був упевнений, шо Сталіна підірвали тризубівці. Люди ж не задіяні у політичному житті переважно про цю історію взагалі нічого не чули.

Через сучасний надлишок інформації люди сприймають її дуже поверхово, може, один відсоток з усіх доступних їм відомостей. І зрозуміло, що цей один відсоток – це та інформація, якої більше, тобто, продукт зомбоящика. Де оббріхують Україну, до речі, навіть у серіалах про ментів і бандитів.

Ми обурюємось, що люди не приходять підтримати політв’язнів – а вони нічого й не чули про них. І це при тому, що зараз будь-яка інформація доступна – було б бажання.

Є два способи не допустити до людей правдиву інформацію: забивати її глушилками, як за часів Союзу, або забивати спамом, як зараз. Мені починає здаватися, що сучасний метод дієвіший.

А ще я дійшла висновку, що переважна більшість людей загрузли у побуті – хто у зашибанні бабла, хто в елементарному виживанні, і їм взагалі нічого не треба, аби їх особисто зараз не чіпали. Загрози особисто для себе вони поки що не відчувають, бо не тільки не смажать яєчню на Вічному вогні, а навіть на демонстрації не ходять. От коли прикрутять економічно – тоді вже вийде здоровецький натовп і змете усе. А будь-яка боротьба, що прямо не стосується кишені кожного громадянина – в т.ч. боротьба за права людей, захист політв’язнів, національні питання і взагалі будь-яка політика – це, на жаль, справа небагатьох.

Олена Білозерська